?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

М'яко падає сніг на старі почорнілі балкони. А ворони?  Ворони... Ворони... Що ворони? Утомилися слухати мряку. І літають, щоби крила в польоті відчути. Як приємно сьогодні. Як мило.  Як добре.  М'яко падає сніг. Тихий джазовий сніг. Майже білий. Як сон. Хтось до брами старої нині йшов і спинився. І чохол притулив із контрабасом білим-білим. Та чи є там усередині те, а чи, може, там зовсім нічого нема. Раптом із того чохла зараз вилізе кіт. Чорний кіт зі смичком. От і все. І розкритий чохол тут залишиться...

...як роззявлена пащека, аби тільки ловити сніжинки... Няв... Може б, на цьому все й за­кінчилося, але кіт зі смичком пішов шукати свій контрабас. Спочатку він завернув за ріг у темну вуличку. Тепер смичок слугував йому за велику патерицю, і кіт, спираючись на неї, нагадував поодиноким зустрічним чи то монаха, чи мага, чи самотнього дідугана, який полюбляє, коли па­дає сніг. Ллє на тій темній вуличці кіт нікого не зустрів. І контрабаса не знайшов. І навіть раз чи двічі послизнувся, але не впав.

Кіт став і замислився. Він направду не знав, куди йому йти та чи є ще десь на світі той контрабас. Тому кіт сперся на смичок і... почув приємну джазову мелодію. Контрабас озивався йому в котячих волохатих грудях приглушеним пумканням. Додавався скрип саксофона. Стало тепло й тихо. І вже не було так самотньо.

Думки кота перервав веселий дзвін червоного екскурсійного трамвайчика. І тут із вулиці Руської вийшло справжнє живе опудало. Мабуть, воно все літо простояло в кукурудзі. А тепер от ходить собі Львовом і грає на саксофоні.

А кота не на жарт почало розпирати на гомеричний сміх... Опудало ґречно привіталося, але кіт ще більше розреготався. І навіть забув запитати, чи не бачило воно часом його старого улюбленого контрабаса? Ллє опудало вдало, що образилось, і пішло собі геть...

Того дня, як і вчора, падав сніг на старі почорнілі балкони. І не було ворон. Що ворони?! Ті втомилися слухати мряку. Полетіли, щоби крила в польоті відчути. Як приємно було. І як мило. Як добре. Падав сніг. Тихий джазовий сніг. Майже білий. Як сон. Хтось до брами ходив, але вчо­ра спинився та зник. Тільки сніг. І чохол. Та всередині зовсім нічого нема. Там тепер оселилася зима. Чорно-біла зима. От і все...

10 грудня 2010р. Б., Львів, на фестивалі «Jazz-hez», під час виступу «АІех Maksymiv projeki» (Канада-Нідеряанди-Португаяія-Лргентина)

Дніпро

Профіль

j_dnipro
Літературно-художній журнал "Дніпро"
Журнал "Дніпро"

Календар

August 2014
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Powered by LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow